Ой зробив хлопчина та й двi краснi скрипки,
Подiлив надвоє снiв своiх красу.
Що перша скрипка – бiла лебiдка,
А друга скрипка – вечiрнiй сум.
Закохались в нього двi сестри весною,
Одна – як та нiчка, друга – мов той день.
Перша просила грати сумноi,
Друга хотiла веселих пiсень.
Одна смiялась, плакала друга.
Гей, поєднались радiсть i туга.
Гей, поєднались в очах дiвчини,
Як у двох скрипках, ночi i днини.
А як розiйшлися тi пiснi луною,
Вiн замовклi скрипки cестрам двом вiддав.
Кожна дiвчина стала вербою,
Легiнь мiж ними явором став.
Залишив на свiтi двi самотнi скрипки,
Залишив на свiтi снiв своiх красу.
Що перша скрипка – бiла лебiдка,
А друга скрипка – вечiрнiй сум.
Там, де став явір понад плоями,
Знову я чую відлуння пісень.
Одна верба співає ночами,
Друга верба співає удень.
Одна смiєтся i плаче друга.
Гей, поєднались радiсть i туга.
Гей, поєднались в очах дiвчини,
Як у двох скрипках, ночi i днини.