Шуміло десять яворів
Літакам в піднебесся.
Пішли сини від матерів,
А від нашої, нашої десять.
А від нашої сивої, сивої,
Ой щоднини по синові, синові...
Десять довгих, тривожних прощань
До її припадали плеча...
"Люлі, синку, люлі!
Промінь сонця згас.
Хай ворожі кулі
Оминають вас!"
Явори поснулі
Мріють у тривозі,
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
О скільки то пішло синів
За життя Батьківщини!
Упало дев'ять юнаків,
І десятий, десятий загинув.
По одному і парами, парами,
Хлопці падали, падали, падали...
Не на шлях під осіннім дощем --
Впали мамі своїй на плече...
"Люлі, мамо, люлі!
Промінь сонця згас.
Ой ворожі кулі
Не минули нас".
Явори поснулі
Мріють у тривозі,
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
Шумлять дерева в білий світ,
До небес доростають...
Виходить мати до воріт,
А сини, а сини не вертають.
"Лиш дощами і холодом, холодом
Попід вікнами ходимо, ходимо,
А як ніч, а як ніч настає
Біля матері тихо стаєм...
Люлі, мамо, люлі!
Промінь сонця згас.
Ой, ворожі кулі
Не минули нас".
Явори поснулі
Мріють просто неба,
Та при битій дорозі,
Та при битій дорозі...
Знов кують зозулі,
Далі жити треба.
Ранок став на порозі!
Ранок став на порозі!